Интернет-конференция Сергея Трымбача

Глава правления Национального союза кинематографистов Украины, кинокритик, киновед, сценарист Сергей Трымбач совместно с порталом Liga.net провел конференцию и ответил на насущные вопросы, касающиеся украинского кинематографа.

Темы:

- Пути выходы украинского кинематографа из кризиса? Можно ли создать в Украине киноиндустрию?
- Трансформации технологий в сфере экранных искусств, культурной политики, медиаобразования.
- Принят Закон о национальном кино: что дальше? Когда заработает этот закон?
- Место творческих союзов в гражданском обществе.

—

Дуже дякую всім, хто поставив свої питання, хто читає ці рядки, на екрані, до речі, своїх комп’ютерів. На мій погляд, сьогодні відбувається революція, яка почасти нагадує ту, яка відбувалась в 20-30 роки 19 століття, коли різко підвищилась літературна грамотність освіченої частини російського суспільства. У підсумку створилось те саме середовище, той самий грунт, на якому виросла колосальна світового значення і рівня російська література. Такі прецеденти слід взяти до уваги. Сьогодні закладаються підвалини завтрашнього дня, будь-які помилки в гуманітарній політиці – на рівні державних, на рівні громадського мислення – будуть мати печальні наслідки уже найближчі роки. Повторюю, ми знаходимося в дуже важливому пункті історії. І ще одне – хотілося б, аби наші чиновники зрозуміли нарешті – рівень культури значною мірою визначає рівень економіки. Елементарний приклад – я їхав в цю студію через пробки, які вже «стали притчею во языцах». Що є причиною їх появи – безкультур’я водіїв. У підсумку витрачається колосальна енергія на подолання цих негараздів. Отож якою буде завтра культура, таким буде і наше життя. Ще раз дякую за увагу.

Вопросы:

Почему никак не обсуждается идея КИНОГРАДА? Ведь это самый логичный путь финансового вливания не только в киноиндустрию а и во всю украинскую культуру. Вячеслав Капленко. www.kinograd.kiev.ua
вячеслав

С.Т. Вітаю всіх, хто любить кіно, хто вірить в майбутнє українського кіно. Будемо вірити – щось у нас обов’язково вийде, і у тих, хто робить фільми, і у тих, хто стежить за кінопроцесом.

Пане В’ячеславе! Я намагався поставити вашу ідею на обговорення кіногромади, але, на жаль, не зумів нікого зацікавити. Можливо, тому, що ця ідея ще недавно видавалася надто утопічною. Одначе сьогодні за умови реформування кіногалузі, до цієї ідеї можна буде повернутися. Скажімо, створивши Кіноград на території однієї з державних кіностудій. Тим більше, що йдеться і про ідею залучення любителів кіно до сфери екранної культури.

Сергей Васильевич, добрый день!
На какие средства существует Спилка кинематографистов Украины? Взносы членов союза, спонсорство? Ведь кино на государственном уровне в Украине уже не снимается. Есть только коммерческие продакшены, которые не процветают, как до кризиса, но продолжают снимать в основном по заказу российских телеканалов (хотя сейчас продакшены и им стали уже не нужны).
Егор

С.Т. Спілка кінематографістів в радянські часи була однією з найбагатших громадських організацій. Досить сказати, що тоді спілка могла побудувати той Будинок кіно, в якому ми нині працюємо, і який, на мій погляд, є сьогодні справжнім центром поширення високої кінокультури. Одначе нині зовсім інші часи. Спілка живе в основному за рахунок здачі в оренду приміщень Будинку кіно. З державного бюджету ми отримуємо невелику фінансову допомогу. В принципі, я вважаю, що ця допомога могла би бути значно більшою, оскільки Будинок кіно – це щось на зразок філармонії. Іноді нас закликають показувати фільми за гроші, тобто перетворити Будинок кіно на звичайний кінотеатр. Це все одно, що надати філармонію чи зали консерваторії для виступів естрадних дів і поп-ансамблів. Це різні функції. Крім того, Спілка і Будинок кіно нині - практично єдине середовище, здатне продукувати нові ідеї. Потенційно здатне. Раніше такими середовищами були кіностудії, одначе нині це кінофабрики. Студійним творчим духом там уже не пахне. Інша річ, і це завдання ми собі поставили, що Будинок кіно повинен стати будинком молодих кінематографістів. Почасти це вже вдається. Скажімо, буквально вчора у нашому синьому залі ніде було яблуку впасти. Був перегляд студентських робіт майстерні Юрія Терещенка. В розмові, яка зав’язалась, у мене особисто з’явилось відчуття, що передо мною справді люди завтрашнього дня, хоча в навколишній реалії досі мало сигналів, які підкріплюють цей оптимізм.

І ще, щоб було зрозуміло, - Спілка не є організацією, яка продукує фільми. Наше завдання – об’єднувати кінематографістів, працівників екрану.

Сергей!
1. Приняли Закон и что дальше? С 1 января 2011 г. он вступит в силу. Можете спрогнозировать дальнейшее события?
2. Я заметил такую вещь в Законе о национальном фильм – ключевая роль отдана Союзу, который Вы руководите. Спилка будет делегировать членов в комиссию при Кабмине, фактически распределять средства на производство и продвижение украинских фильмов. Возникает резонный вопрос, а чем будет заниматься Держдепартамент по кинематографии при Минкульте? Эту структуру упразднят?
3. Можете привести примеры, что кто-то из продюсеров или режиссеров начал пользоваться благами этого Закона? Или этот закон формальный? Из каких денег будет пополнятся так называемый Фонд? Или деньги уже начали приходить? Читал интервью Копыловой (кстати, с Вашего ресурса), в лучшем есть придут 80 млн. грн (по опыту прошлых лет и правительств - денег она не получит), они сразу же пойдут на расчет с должниками – замороженными проектами, уже отснятыми и т.д.
Спасибо!
Продюсер

С.Т. 1. Прийняли не Закон про кінематографію, а доповнення і поправки до нього. На жаль, прогноз песимістичний. Уже сьогодні є очевидним намагання чиновників фактично мікшувати або й повністю знищити де-факто впливовість реальну цього закону. Скажімо, йшлося про пільги для фільмовиробників. Одначе всі вони нині не працюють, оскільки їх не було досі в Податковому кодексі, нині йде боротьба за те, щоби кодекс був приведений у відповідність із новою редакцією закону про кінематографію.
2. Справді, і це була наша ініціатива, аби було створено фонд на підтримку національній кінематографії. Управляти ним має рада, яку складатимуть 10 представників Кабміну та 10 представників Спілки. Одначе для того, щоби ця стаття закону запрацювала, необхідно прийняти законопроект про збір. Такий законопроект був підготовлений, одначе так і не винесений на пленарне засідання Верховної Ради. У мене повне враження, що чиновники на сьогодні заблокували подальшу реалізацію цього законопроекту. Так що ніяких тривог з приводу долі Держкіно немає. Взагалі, це наша спільна біда – фактично всі реформи в нашій державі проводять чиновники, без участі громади, на відміну від європейської практики, де громада є повноправним учасником розробки і реалізації реформаторських ідей. Відмінність в житті європейців і нашому житті доводить, чия практика краще.
3. Оскільки закон практично на сьогодні не діє, то ніхто з продюсерів чи режисерів цими благами, зрозуміла річ, не зміг скористатись. Щодо 80 млн. грн. – справді, колишнє керівництво Держкіно підписало договори з різними фільмопродукуючими організаціями (здебільшого не державними) на суму 80 млн. грн. Цього року в бюджеті передбачена сума в 24 млн., якщо подібні обсяги фінансування буде збережено, то це означає, що наступні 4 роки будуть виконуватися уже підписані договори, що буде означати стагнацію фільмовиробництва. Мені відомо, що Мінкультури ставило питання про те, щоби в держбюджеті 2011 року було виділено на фільмовиробництво 100 млн. грн., одначе сумніваюсь, що запропонована сума буде прийнята Мінфіном. Тут є ще один нюанс, який треба зрозуміти: гроші з держбюджету на фільмовиробництво не передбачають їх повернення. Хоча б тому, що не закладаються кошти на просування фільмів на екран. Та й самих екранів в Україні надто мало, щоби розраховувати хоча б на повернення вкладених грошей у фільмові проекти. До того ж, коли галузь не буде реформована, то режим стагнації зберігатиметься ще кілька років.

Сергей Васильевич!
Вопрос на засыпку:) Сколько национальных фильмов выйдет в Украине в 2011 г.? Есть какой-то план по производству, выходу и т.д. Прошу не брать во внимание кинопроекты по копродукции О.Кохана, всякие там кварталовские «Любовь в большом городе», «Служебный роман. Продолжение.», которые снимаются на немецкие, российские и др. деньги.
P.S. Думаю, что понимающие люди знают их «количество»:) НОЛЬ!
Шутник

С.Т. План по виробництву фільмів на 2011 рік існує, одначе до прийняття бюджету незрозуміло, наскільки він реальний. Повторюю, потрібні реформи, хоча б ті, що закладені в доповнення до чинного Закону про кінематографію. Без них будемо жити, як і раніше.

Сергій Васильович, доброго дня!
У мене питання обов’язкового дублювання закордонних фільмів української мовою. Ви припускаєте можливість показу фільмів в українських кінотеатрах російською мовою? Як ви ставитесь до цієї ідеї?
Іванко

С.Т. На мій погляд, це питання у нас заполітизоване. Це вже стало банальністю, питання мови підіймають напередодні виборів. Насправді принциповим є одне питання – якість фільмів. На зустрічі з колишнім віце-прем’єром Семиноженком я нагадав про існування ще однієї мови – кінематографічної. У нас на сьогодні низька культура кіномови. Маю на увазі не тільки режисерів чи операторів, а й глядачів, яких харчують нерідко текстами на кшталт Еллочки-людожерки. Люди, що звикли спілкуватися з екраном цією мовою, уже не здатні контактувати з текстами бодай на порядок вищої складності. Необхідно, на мій погляд, починати процес запровадження медіа-освіти. Перебуваючи в США ще в 1990 році, я побачив, що в програмі більшості коледжів є курси з історії кіно, телебачення, фотографії. У нас же досі цей процес не розпочався, хоча є певні доробки науковців та педагогів. Наші діти мало читають і багато дивляться, в тому числі і з допомогою Інтернету. Одначе в школі їм викладають історію літератури, і це правильно, звичайно, одначе нічого не говориться з приводу спілкування дітей з екранною культурою. З екраном, який існує сьогодні у найрізноманітніших формах, починаючи з маленького екрану мобільного телефону. Спілка найближчим часом буде ініціювати розробку національної програми медіа-освіти з використанням зарубіжного досвіду. Сподіваюсь, що Міносвіти і Мінкультури підтримають наші пропозиції.

Сергей, можете подвести предварительные итоги Вашей деятельности с апреля 2009 г. Что было сделано и что не успели сделать(кто мешал может)?

С.Т. Головне, що хотілося зробити, - це підвищити громадську активність Спілки, її впливовість на формування і реалізацію державної політики в сфері екранної культури. Дещо вдалося (як в історії із змінами до Закону про кінематографію), одначе більше невдач. Надто звикли наші чиновники залишати творчі спілки поза кадром. Проста ілюстрація: Спілка протестує проти реформування національного кіноархіву, який називається Національним центром Олександра Довженка. Зокрема, ми проти перенесення цього архіву до Кіностудії ім. Довженка, де немає найменших умов для роботи такого архіву. Одначе відповідь одна: є державні інтереси, не втручайтесь. При цьому в чому полягають ці державні інтереси – не розшифровується. Ще один важливий пункт нашої діяльності – сфера дотримання авторського права. Зокрема, виплата роялті, який є авторським гонораром за показ того чи іншого фільму. Абсолютна більшість наших телеканалів не сплачують такі винагороди. Вочевидь, потрібні зміни до чинного законодавства, які б зобов’язували до таких виплат, що ми й пропонуємо сьогодні. Ще одне – Будинок кіно повинен стати повноцінним середовищем для продукування нових ідей. Деякі зміни позитивного штибу зроблені. Скажімо, минулої осені ми провели вечір під назвою «Спілка кінематографістів. Перезавантаження», який запропонував новий формат творчих заходів, новий формат спілкування митців. Не тільки кінематографістів. До речі, у нас два нових клуби, один літературний, другий – філософський. Тобто ми прагнемо створити атмосферу, в якій вільно почуваються люди різних професій. Кіно є колективним видом мистецтва, і тут важить саме якість цієї атмосфери, наявність в ній свободи і креативу, і т.д. Є певні зміни в нашій міжнародній діяльності. Ми хочемо більше показувати фільмів кінематографістів колишніх країн СРСР. Останній приклад – дуже цікавий фестиваль литовського кіно, який відбувся буквально тиждень тому. А що заважає – певно, інертність кінематографістів, яка значною мірою пояснюється середнім віком членів нашої спілки, а також певні конфлікти, які, на жаль, стали звичним явищем як у нас, так і в наших сусідів – росіян.

В каком проекте, как сценарист вы сейчас принимаете участие? Почему вы не пишите сценарии для большого украинского кино?!
Николай

С.Т. Останній проект, в якому я брав участь, це фільм «Живі» Сергія Буковського. Ще був фільм «Довженко починається». На жаль, нині я не беру участі в жодному проекті, хоча плани є. Зокрема, і щодо ігрового кіно. На мій погляд, серйозним недоліком нашого кінематографу є відсутність фільмів на сучасному матеріалі. Причому на гостросоціальному матеріалі. Досить навести приклад із румунським кіно, яке звернуло на себе увагу передусім серйозною аналітикою свого недавнього минулого. У нас же погляди режисерів, особливо старшого віку, звернені в далекі часи, а, власне, все наше суспільство потребує серйозного аналізу того, що відбулося в останні 20 років. Саме відсутність такого аналізу є однією із причин ситуації, в яку ми втрапили сьогодні. Потрібні фільми, які стали б загальнонаціональною подією, спровокували дискусії, спровокували бажання у суспільства очиститись, переглянути зашкарублі догми. Без цього будемо жити так, як жили, і, власне, після появи таких фільмів змінився б і статус самого кіно, і ставлення до нього суспільства. Наше кіно просто помітили б, оскільки більшість наших глядачів, як мені видається, взагалі не помічають відсутності українського кіно. За таке їм править кіно російське – і мова зрозуміла, і реалії близькі. До речі, в російському авторському кіно сьогодні якраз і є відчутним нахил до критики стану суспільного життя, що зумовлює серйозний спротив російських консерваторів.

Сергей сегодня с Вами в один день на конференции он из самых «свидомых» украинцев О.Тягныбок? Предложите ему проинвестировать в качественный сравнительно недорогой фильм фестивальный, и главное украинский фильм, на нашей мове, с укр.актерами. Все знают у политиков деньги есть! И немалые!! Только, пожалуйста, отказывайтесь от варианта с казаками и Бендерой – у украинского зрителя уже рвотные позывы от таких фильмов в исполнение наших горе-режиссеров. Возьмите молодого режиссера, талантливого, наверняка вы таких знаете много, сценариста и вперед! Как вам такое предложение?
Студент

С.Т. Запропонувати Тягнибоку інвестувати гроші в фільм, звичайно, можна. Більше того, думаю, в нього такі плани є. Скажімо, зараз його партія зайнята тим, що поширює та популяризує фільми Юрія Іллєнка. А, значить, у них є інтерес до кіно. Одначе повторюсь: в українського суспільства є недовіра до можливостей українських режисерів спродукувати щось таке, що може серйозно вплинути на перебіг державного та громадського життя. Потрібен злам, і тут багато що залежить і від кінематографістів.

Не планируется ли снять фильм об истории Украины, взаимотношений Украины-России 17-20 годов, о том как не получилось создать независимую Украину тогда и кто этому помешал, руководство УНР или крассная армия ленина троцкого.
Или же про войну… осветить все позитивные и негативные стороны советской армии и нквд, а так же весь героизм и низость УПА.
Такой чтоб был протеворичивый фильм… правдивый. Чтоб смотреть с открытым ртом, сопереживать и чтоб когда он закончится не сказать - так себе, а чтоб осталось поле для размышлений.
Тоньо Лунатик

С.Т. Серед відомих мені планів – екранізувати новий роман Василя Шкляра «Чорний ворон». На мій погляд, найкраще це доручити режисеру середнього покоління. Одначе саме з цим поколінням у нас є проблеми через майже 20-літній простій у нас є старші і молодші, а міцних професіоналів середнього віку дуже мало. А щодо «смотреть с открытым ртом» - про це я вже сказав. Справді, потрібен фільм-подія, фільм, від якого глядач отримуватиме не тільки естетичну насолоду, а й приплив соціальних, громадських, світоглядних емоцій. Простий приклад – поява в 60-ті роки фільму «Тіні забутих предків» запустила мотор українського кіно, який до того видавався напівмертвим. От що значить успіх одного, але видатного фільму. Цей фільм як криголам. Будемо чекати на таку картину.

Сергей добрый день!
Я к примеру инвестор, вы глава Союза кинематографистов Украины предложить или продюсеры союза сценарий прокатного кино, со всеми просчетами и чтобы кино окупилось и я смог выйти хоть в «0»?! Такое реально сейчас в Украине или нет? Заранее благодарен за ответ!
тезка

С.Т. Почасти я вже відповів на це питання. На жаль, кількість екранів в Україні така, що практично унеможливлює отой самий вихід на нуль. Отже, від держави треба вимагати створення цільової програми розвитку кінопрокатної галузі, передусім в невеликих містах та сільській місцевості. З обов’язковим використанням нових технологій. Інший напрям – це вихід на російський ринок, на ринок інших країн колишнього СРСР та Східної Європи. Оце вже завдання і наших продюсерів.

Сергей Васильевич здравствуйте. Прежде всего, хотела сказать спасибо за то, что подымаете на ЛИГЕ проблематику развития нашего кинематографа. Знакома с Вашим творчеством, и хотела спросить, возможно, ли возрождение украинского поэтического кино в традициях Параджанова и Ильенко? Или сейчас другие реалии – настало время дешевых боевиков и пошлых комедий? Яркий другой пример, наша соседка Румыния, которые в принципе находятся с нами на одном уровне жизни, но у них преимущество – они в ЕС, которая на базе своих режиссеров, операторов, сценаристов создали свое мощное фестивальное кино, так называемая «румынская волна». Какой у нас путь? Желаю Вам успехов и здоровья!
Елена

С.Т. Про прийнятність досвіду румунського кіно, передусім, у продукуванні фільмів гостросоціальної проблематики я вже сказав. Щодо відродження українського поетичного кіно – такі спроби були в 90-ті роки та на початку нинішнього десятиліття. Одначе вони не стали системою. Нині ж, якщо подивитися на переможців великих міжнародних фестивалів, то помічаєш, що серед них немало фільмів якраз міфопоетичної стилістики. Скажімо, цього року на Берлінале перемогла турецька картина «Мед», яка знята значною мірою якраз в традиціях Параджанова. Минулого року там же в Берліні переміг фільм молодої перуанки «Згіркле молоко», яке так само нагадує високі зразки кіно Параджанова та Ільєнка. Одначе треба розуміти, що в масовій культурі, на жаль, звісно, спостерігаються інші тенденції. Проте це не значить, що цьому валу примітивізму не варто опиратись. Є приклад Іспанії, скажімо, де той самий масовий глядач доволі активно йде на фільми так званого арт-кіно. До речі, сьогодні в Будинку кіно відкриваються дні іспанського кіно, на які я вас запрошую. І ще – потрібні спеціалізовані кінотеатри, необхідне їх дотування з певних державних загальнонаціональних програм, якщо ми хочемо, звичайно, щоби культура українців зростала.

На вашу думку є ще кому знімати українське кіно? Вся більш-менш талановита кіномолодь, вже в Москві працює на москальско-путинську кіноіндустрію. А ті студенти які ще мріють про велике кіно вже розчарувалися та почали працювати менеджерами або на телебаченні помічниками. Повна апатія, вибачте за такий песимістичний тон. Дякую за увагу…
Юрко

С.Т. Талановита молодь є. Більше того, тільки в Києві існують 4 вузи, які готують кадри для екранної культури. Одначе більшість із них не пов’язують своє майбутнє з кінематографом. Телебачення, нові медіатехнології, в принципі, сьогодні чимало точок прикладання для випускників таких вузів. Одначе хочеться, щоби найкреативніші з сьогоднішніх студентів пов’язували свій завтрашній день саме з кінематографом. Одначе повторюсь: для цього потрібна серйозна консолідація зусиль і держави, і громадськості. Екранна культура на сьогодні визначає характер всієї культури. Старше покоління нашої творчої інтелігенції, на мій погляд, цього не розуміє. Тиждень тому я брав участь в парламентських слуханнях з гуманітарної політики, і ми 2,5 години слухали політичні дебати про роль і значення мови в житті нашого суспільства. А от про мову екранних мистецтв фактично говорив тільки один представник нашої Спілки. Незрозумілий і печальний перекос. Потрібні радикальні кроки щодо розробки і реалізації нових уявлень про всю сферу екранних мистецтв, всю сферу медіа.

—

Сергей Васильевич Трымбач родился в 1950 году в г. Александрия Кировоградской области. Образование высшее. Закончил филологический факультет Киевского государственного университета им. Т. Г. Шевченко (1973). Работал референтом Союза кинематографистов Украины, потом - научным сотрудником отдела теории искусств Института искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М. Т. Рыльского НАН Украины. В 1990-1993 и 1996-2005 гг. секретарь правления Союза кинематографистов Украины. Президент Ассоциации кинокритиков Украины. В 1998-2004 – заместитель генерального директора Национального центра Александра Довженко. Ныне работает заведующим отделом киноведения Института искусствоведения, фольклористики и этнологии Национальной академии наук Украины. В апреле 2009 г. избран председателем Национального союза кинематографистов Украины.

Автор и составитель книг по вопросам развития отечественной кинокультуры, сотен статей и рецензий в ведущих изданиях Украины и России. Лауреат Государственной премии имени Александра Довженко (2008), премий имени Феликса Соболева (2007) и Виктора Демина (2006). Автор и составитель книг по вопросам развития отечественной кинокультуры, сотен статей и рецензий в ведущих изданиях Украины и России. В 2007 г. увидела свет книга «Александр Довженко: гибель богов», удостоенная Государственной премии Украины имени А.Довженко. Автор сценариев неигровых фильмов «Трудно первые сто лет» (1997), «Небылицы о Бориславе», (1998), «Богдан Ступка. Львовские хроники» (1999), «Любовь небесная» (2001), «Вечный крест» (2002), «Опасно свободный человек» (2005), «Щербицкий» (2006), «Живые» (в соавт.) (2008), «Довженко начинается» (2009) и др.

—

Источник: Liga.net